Життя без насильства

Підміна понять призводить до злочинів, про які мовчать.

 «Це непорозуміння. Це їхня справа. Це чужа сім’я, ми влазити не будемо. Та всі ж сваряться» -  саме такі слова ми часто чуємо. Однак, мовчати не варто. 

За статистикою, щорічно в Україні від домашнього насильства гинуть 600 жінок. Для порівняння, середньорічна кількість жіночих смертей внаслідок військових дій – 174.

    Крім того, від 1 до 3 млн дітей в Україні страждають від домашнього насильства, зокрема, психологічного.

   В Україні статистика звернень щодо домашнього насильства постійно зростає. Так, вона зросла на 47% у порівнянні – за 8 місяців 2020 року до 8 місяців 2021 року. Це свідчить про те, що більше людей перестали мовчати про неправомірні дії по відношенню до себе.

Держава врегульовує питання протидії домашньому насильству

такими основними нормативно-правовими актами:

Закони України:

✔     “Про запобігання та протидію домашньому насильству”

✔     “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”

✔     “Про охорону дитинства”

Конвенція ООН про права дитини

Якщо ви стали свідком насильницьких дій, варто:

●      Запитати “як справи?”, “чи все гаразд?”

●      Вислухати та підтримати людину

●      Порадити звернутися на гарячу лінію з протидії домашньому насильству 116 123

●      Порадити звернутися до поліції за номером 102

         Звернутися на національну гарячу лінію для дітей та молоді 116-111

Якщо ви стали свідком насильницьких дій, або вони були вчинені по відношенню до вас, варто звертатися до однієї із зазначених інстанцій:

1. Урядовий контактний центр – 1547.

Інформаційна консультація, психологічна підтримка, реєстрація відповідного звернення до державних органів. Цілодобово і безкоштовно.

2. Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства – 116 123 (з мобільного) або 0 800 500 335 (зі стаціонарного). Цілодобово, безкоштовно, анонімно. Інформаційна, соціально-психологічна та юридична підтримка.

3. Національна поліція України за номерами телефонів: lO2 або O 8OO 5OO 2O2.

4. Національна дитяча «гаряча» лінія для дітей та молоді за номерами телефонів: 116 111 або O 8OO 5OO 225.

5. Єдиний контакт-центр системи безоплатної правової допомоги - 0 800 213 103.

6. Спеціальні гарячі лінії для мешканців східних областей  «Гаряча лінія PIN» - 0 800 210 160 або 0 800 210 174.

7. Lifeline Ukraine -  7333. Національна професійна лінія з питань профілактики самогубств та підтримки психічного здоров’я працює 24/7.

Існують такі чотири форми домашнього насильства:

-         ФІЗИЧНЕ

-         ПСИХОЛОГІЧНЕ

-         СЕКСУАЛЬНЕ

-         ЕКОНОМІЧНЕ

         Бути постраждалим від насильства — несвідоме рішення, тоді як бути кривдником — це свідомий вибір завдавати шкоду життю та здоров'ю іншої людини. Насильство завдає шкоди не лише фізичному, а й психічному здоров'ю постраждалих, і часто супроводжується сексуальним та економічним насильством.

         Фізичне насильство — навмисне завдавання фізичної шкоди іншій людині. Навіть одиничний випадок побоїв уже є насильством.

Проявами  фізичного насильства є:

• побої, стусани, ляпаси, якщо їх завдають людині навмисно;

• знерухомлення людини, обмеження її мобільності (включно зі стоянням у кутку чи зв'язуванням, прив'язуванням до предметів, коли вас зачиняють у кімнаті);

 • примус вживати шкідливі речовини (алкоголь, наркотики) через обман чи застосування сили;

 • свідома відмова надавати хворому ліки чи медичну допомогу або ж використання неправильного дозування лікарських препаратів;

• використання предметів для завдавання шкоди (кидання предметів, погрози застосувати зброю, порізи чи кульові поранення)

Прояви фізичного насильства щодо дітей:

• дитину ставили в куток або замикали у кімнаті, щоб покарати;
• батьки давали ляпаса чи запотиличника дитині або навіть били, коли дитина була неслухняна;

• дитину тягнули за волосся, кидали у неї предметами чи погрожували застосувати зброю;

• дитину примушували вживати наркотики, алкоголь чи тютюнові вироби.

         Психологічне насильство, яке визначається як використання переваги, щоб принизити та знецінити іншого члена сім'ї, а також свідоме ігнорування його потреб та почуттів.

         Окремий конфлікт у сім'ї, випадкова образа чи навіть повторювані сварки не є психологічним насильством. Насильство — свідома поведінка, використання власної переваги й контроль над людиною.

Прояви психологічного насильства:

 • постійна образлива критика, маніпулювання, контроль над життям людини;

 • звинувачення, засудження, словесні образи;

 • обзивання нецензурними словами, приниження;

 • ігнорування як спосіб «покарання» (як серед дорослих, так і щодо дітей);

 • покарання та погрози покарання, погрози життю й здоров'ю, заборона висловлювати свою думку, вільно пересуватися поза домом та спілкуватися з близькими;

 • зняття людиною із себе відповідальності за негативний вплив на психологічний стан іншої людини;

 • відмова спілкуватися, щоб змусити іншу людину почуватися винною, принизити її;

 • ізолювання від спілкування з друзями чи родиною, контроль над спілкуванням через прочитання особистої пошти і повідомлень у соцмережах;

 • знецінення людини, цілковитий контроль над усіма сферами її життя.     Психологічне насильство щодо дітей найчастіше виправдовують перевагою у досвіді, виховними потребами, нездатністю дітей самостійно подбати про себе. Часто батьки й опікуни «не розуміють», що їхні дії чи слова (або ж бездіяльність) є психологічним насильством.

Прояви психологічного насильства щодо дітей:

  • образливі слова й приниження дитини щодо її успішності в навчанні, позашкільної діяльності, захоплень, інтересів чи повсякденної поведінки:

 — «Ти дурний/дурна».

 — «В одне вухо влетіло, через інше вилетіло».

 • втягнення дитини у конфлікт між дорослими, примус підтримати одного з дорослих:

 — «Іди і скажи йому/їй, що він/вона "поганий"/"погана"».

 — «Передай йому/їй, що я більше його/її не хочу бачити».

— «Іди до нього/неї, тебе ж там більше люблять».

 • постійні домашні конфлікти чи насильство, яке бачить дитина;

  •   ігнорування дитини як спосіб покарання.

         Сексуальне насильство — це будь-які дії сексуального характеру без добровільної згоди.

 

         Йдеться не лише про статевий акт, а й про сексуальні домагання без проникнення в тіло.

Прояви сексуального насильства щодо дітей:

 • дитину фотографували чи знімали оголеною на відео;

 • дорослі (старші 18 років) пропонували дитині показати її/його статеві органи, торкнутись до їхніх оголених інтимних частин тіла або вступити з ними у статеві стосунки;

 • дитині пропонували винагороду за те, щоб показати свої статеві органи;

 • дитину змушували вступати у статеві стосунки з дорослими та тримати це у таємниці;

 • дитина отримувала непристойні пропозиції в інтернеті (на форумах, в чатах, соціальних мережах, електронною поштою тощо), телефоном або у листах;

 • дорослі (окрім медичних працівників та батьків у ранньому дитинстві) торкались статевих органів дитини всупереч її волі.

         Економічне насильство - це позбавлення людини житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів, використання фінансової переваги.

         Економічне насильство часто важко припинити, оскільки постраждала від цього особа цілковито позбавлена ресурсів для самостійного життя і залежна від допомоги сторонніх.

Прояви економічного насильства:

 • контроль над фінансами іншої людини;

 • обмеження доступу іншої людини до користування спільною власністю, маніпуляція правом власності як перевагою одного члена сім'ї над іншим;

 • погрози щодо втрати коштів, власності чи особистих речей у разі непослуху;

 • обмеження права іншої людини навчатися чи працювати;

 • примушування до заняття проституцією, жебрацтвом, крадіжками;

 • відбирання коштів чи документів;

 • примушування передати право власності на рухоме та нерухоме майно;

 • приниження та психологічний тиск через перевагу у матеріальній власності;

 • маніпулювання думками та бажаннями шляхом відбирання у людини матеріальних ресурсів та їжі.

Прояви економічного насильства щодо дітей:

 • дитині доводиться знаходити гроші у сторонніх, самостійно заробляти замість навчання у школі, чи красти, тому що не вистачає на необхідні речі чи їжу;

 • батьки (опікуни) тиснуть на дитину — псують, викидають чи відбирають у дитини речі (іграшки, одяг тощо);

 • дитину примушують працювати на когось або віддавати дорослим кишенькові чи подаровані гроші (особисті речі);

 • над дитиною здійснюють контроль, обмежуючи її доступ до їжі;

 • дорослі примушують дитину до жебрацтва, крадіжок чи проституції;

 • як спосіб покарання — батьки змушують дитину працювати;

 • батьки відмовляються надавати дитині кошти на освіту чи необхідні освітні матеріали;

 • батьки змушують дитину діяти за їхнім бажанням, водночас погрожують втратою житла, їжі чи особистих речей.

ДЯКУЄМО ЗА УВАГУ!
Будьте уважні до близьких та дбайте про здоров’я ваших стосунків!