Підміна понять призводить до злочинів, про які
мовчать.
«Це непорозуміння. Це їхня справа. Це чужа сім’я, ми влазити не будемо. Та всі ж сваряться» - саме такі слова ми часто чуємо. Однак, мовчати не варто.
За статистикою, щорічно в Україні від домашнього насильства гинуть 600 жінок. Для порівняння, середньорічна кількість жіночих смертей внаслідок військових дій – 174.
Крім того, від 1 до 3 млн дітей в Україні
страждають від домашнього насильства, зокрема, психологічного.
В Україні статистика звернень щодо домашнього
насильства постійно зростає. Так, вона зросла на 47% у порівнянні – за 8
місяців 2020 року до 8 місяців 2021 року. Це свідчить про те, що більше людей
перестали мовчати про неправомірні дії по відношенню до себе.
Держава врегульовує питання протидії домашньому насильству
такими основними нормативно-правовими актами:
Закони України:
✔
“Про запобігання та протидію домашньому насильству”
✔
“Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”
✔
“Про охорону дитинства”
Конвенція ООН про права дитини
Якщо ви стали свідком насильницьких дій, варто:
● Запитати “як справи?”, “чи все гаразд?”
● Вислухати та підтримати людину
● Порадити звернутися на гарячу лінію з протидії домашньому насильству 116 123
● Порадити звернутися до поліції за номером 102
Звернутися на національну гарячу лінію для дітей та молоді 116-111
Якщо ви стали свідком насильницьких дій, або вони були вчинені по відношенню до вас, варто звертатися до однієї із зазначених інстанцій:
1. Урядовий контактний центр – 1547.
Інформаційна консультація, психологічна підтримка, реєстрація відповідного звернення до державних органів. Цілодобово і безкоштовно.
2. Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства – 116 123 (з мобільного) або 0 800 500 335 (зі стаціонарного). Цілодобово, безкоштовно, анонімно. Інформаційна, соціально-психологічна та юридична підтримка.
3. Національна поліція України за номерами телефонів: lO2 або O 8OO 5OO 2O2.
4. Національна дитяча «гаряча» лінія для дітей та молоді за номерами телефонів: 116 111 або O 8OO 5OO 225.
5. Єдиний контакт-центр системи безоплатної правової допомоги - 0 800 213 103.
6. Спеціальні гарячі лінії для мешканців східних областей «Гаряча лінія PIN» - 0 800 210 160 або 0 800 210 174.
7. Lifeline Ukraine - 7333. Національна професійна лінія з питань профілактики самогубств та підтримки психічного здоров’я працює 24/7.
Існують
такі чотири форми домашнього насильства:
-
ФІЗИЧНЕ
-
ПСИХОЛОГІЧНЕ
- СЕКСУАЛЬНЕ
- ЕКОНОМІЧНЕ
Бути постраждалим від насильства — несвідоме рішення, тоді як бути кривдником — це свідомий вибір завдавати шкоду життю та здоров'ю іншої людини. Насильство завдає шкоди не лише фізичному, а й психічному здоров'ю постраждалих, і часто супроводжується сексуальним та економічним насильством.
Фізичне насильство — навмисне завдавання фізичної шкоди іншій
людині. Навіть одиничний випадок побоїв уже є насильством.
Проявами
фізичного насильства є:
• побої,
стусани, ляпаси, якщо їх завдають людині навмисно;
•
знерухомлення людини, обмеження її мобільності (включно зі стоянням у кутку чи
зв'язуванням, прив'язуванням до предметів, коли вас зачиняють у кімнаті);
• примус вживати шкідливі речовини (алкоголь,
наркотики) через обман чи застосування сили;
• свідома відмова надавати хворому ліки чи
медичну допомогу або ж використання неправильного дозування лікарських
препаратів;
•
використання предметів для завдавання шкоди (кидання предметів, погрози
застосувати зброю, порізи чи кульові поранення)
Прояви фізичного насильства щодо дітей:
• дитину
ставили в куток або замикали у кімнаті, щоб покарати;
• батьки давали ляпаса чи запотиличника дитині або навіть били, коли дитина
була неслухняна;
• дитину
тягнули за волосся, кидали у неї предметами чи погрожували застосувати зброю;
• дитину
примушували вживати наркотики, алкоголь чи тютюнові вироби.
Психологічне насильство, яке визначається як використання переваги, щоб
принизити та знецінити іншого члена сім'ї, а також свідоме ігнорування його потреб та почуттів.
Окремий конфлікт у сім'ї, випадкова образа чи
навіть повторювані сварки не є психологічним насильством. Насильство — свідома поведінка, використання власної переваги й
контроль над людиною.
Прояви
психологічного насильства:
• постійна образлива критика, маніпулювання,
контроль над життям людини;
• звинувачення, засудження, словесні образи;
• обзивання нецензурними словами, приниження;
• ігнорування як спосіб «покарання» (як серед
дорослих, так і щодо дітей);
• покарання та погрози покарання, погрози
життю й здоров'ю, заборона висловлювати свою думку, вільно пересуватися поза
домом та спілкуватися з близькими;
• зняття людиною із себе відповідальності за
негативний вплив на психологічний стан іншої людини;
• відмова спілкуватися, щоб змусити іншу
людину почуватися винною, принизити її;
• ізолювання від спілкування з друзями чи
родиною, контроль над спілкуванням через прочитання особистої пошти і
повідомлень у соцмережах;
• знецінення людини, цілковитий контроль над
усіма сферами її життя. Психологічне
насильство щодо дітей
найчастіше виправдовують перевагою у досвіді, виховними потребами, нездатністю
дітей самостійно подбати про себе. Часто батьки й опікуни «не розуміють», що
їхні дії чи слова (або ж бездіяльність) є психологічним насильством.
Прояви психологічного насильства щодо дітей:
• образливі слова й приниження дитини щодо її
успішності в навчанні, позашкільної діяльності, захоплень, інтересів чи
повсякденної поведінки:
— «Ти дурний/дурна».
— «В одне вухо влетіло, через інше вилетіло».
• втягнення дитини у конфлікт між дорослими,
примус підтримати одного з дорослих:
— «Іди і скажи йому/їй, що він/вона
"поганий"/"погана"».
— «Передай йому/їй, що я більше його/її не
хочу бачити».
— «Іди до
нього/неї, тебе ж там більше люблять».
• постійні домашні конфлікти чи насильство,
яке бачить дитина;
•
ігнорування дитини як спосіб покарання.
Сексуальне насильство — це будь-які дії сексуального характеру без
добровільної згоди.
Йдеться не лише про статевий акт, а й про
сексуальні домагання без проникнення в тіло.
Прояви сексуального насильства щодо дітей:
• дитину фотографували чи знімали оголеною на
відео;
• дорослі (старші 18 років) пропонували дитині
показати її/його статеві органи, торкнутись до їхніх оголених інтимних частин
тіла або вступити з ними у статеві стосунки;
• дитині пропонували винагороду за те, щоб
показати свої статеві органи;
• дитину змушували вступати у статеві стосунки
з дорослими та тримати це у таємниці;
• дитина отримувала непристойні пропозиції в
інтернеті (на форумах, в чатах, соціальних мережах, електронною поштою тощо),
телефоном або у листах;
• дорослі (окрім медичних працівників та
батьків у ранньому дитинстві) торкались статевих органів дитини всупереч її
волі.
Економічне насильство - це
позбавлення людини житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів,
використання фінансової переваги.
Економічне насильство часто важко припинити,
оскільки постраждала від цього особа цілковито позбавлена ресурсів для
самостійного життя і залежна від допомоги сторонніх.
Прояви
економічного насильства:
• контроль над фінансами іншої людини;
• обмеження доступу іншої людини до
користування спільною власністю, маніпуляція правом власності як перевагою
одного члена сім'ї над іншим;
• погрози щодо втрати коштів, власності чи
особистих речей у разі непослуху;
• обмеження права іншої людини навчатися чи
працювати;
• примушування до заняття проституцією,
жебрацтвом, крадіжками;
• відбирання коштів чи документів;
• примушування передати право власності на
рухоме та нерухоме майно;
• приниження та психологічний тиск через
перевагу у матеріальній власності;
• маніпулювання думками та бажаннями шляхом
відбирання у людини матеріальних ресурсів та їжі.
Прояви економічного насильства щодо дітей:
• дитині доводиться знаходити гроші у
сторонніх, самостійно заробляти замість навчання у школі, чи красти, тому що не
вистачає на необхідні речі чи їжу;
• батьки (опікуни) тиснуть на дитину — псують,
викидають чи відбирають у дитини речі (іграшки, одяг тощо);
• дитину примушують працювати на когось або
віддавати дорослим кишенькові чи подаровані гроші (особисті речі);
• над дитиною здійснюють контроль, обмежуючи
її доступ до їжі;
• дорослі примушують дитину до жебрацтва,
крадіжок чи проституції;
• як спосіб покарання — батьки змушують дитину
працювати;
• батьки відмовляються надавати дитині кошти
на освіту чи необхідні освітні матеріали;
• батьки змушують дитину діяти за
їхнім бажанням, водночас погрожують втратою житла, їжі чи особистих речей.
ДЯКУЄМО ЗА УВАГУ!
Будьте уважні до близьких та дбайте про
здоров’я ваших стосунків!
Немає коментарів:
Дописати коментар